Заборонений дім: повоєнна адаптація колишніх остарбайтерів та радянських військовополонених в Києві

Повоєнний період є одним із найдраматичніших етапів розвитку радянської тоталітарної системи та суспільства. На той час СРСР, як держава-переможниця у Другій світовій війні, досяг своєї найвищої могутності на міжнародній арені. З іншого боку, в перші повоєнні роки чисельність в'язнів ГУЛАГу сягнула своїх найвищих показників від часу існування цієї структури. До нової хвилі репресованих потрапив переважно "воєнний" контингент: комбатанти, "власівці", поліцаї, колишні військовополонені, а також цивільні примусові робітники, котрі повернулися до Радянського Союзу за репатріацією. Не всі репатріанти обов'язково зазнавали кримінального переслідування, але "другосортність", невизначеність їх громадянського статусу, незважаючи на декларовані державою права й соціальні гарантії, були досить відчутними.

На семінарі було представлено короткий огляд монографії "В’їзд репатріантів до Києва заборонений": повоєнне життя колишніх остарбайтерів та військовополонених в Україні". Особливість становища репатріантів-киян, на котру мало уваги звертали дослідники, зумовлена офіційною забороною радянського уряду проживати їм у столиці України. Київ був єдиним містом в Радянському Союзі, з котрого, як із інших населених пунктів окупованої території, масово вивозилося населення на примусову працю під час нацистської окупації (понад 50 тис.), але куди йому було заборонено повертатися після війни. При цьому в 1947 р. у столиці УРСР офіційно проживали понад 16 тис. репатріантів. Яким чином кияни і представники державної влади вирішували таку життєву колізію – становить науковий інтерес. У дослідженні здійснено спробу поєднати вивчення законодавчо-правової регламентації та практичного втілення репатріаційної політики в СРСР, на прикладі тих репатріантів, які поверталися до Києва, та вивчення індивідуального досвіду повоєнної адаптації цієї категорії громадян, використовуючи методику усної історії.