"Міщанка" та "бєздуховний обиватєль": ґендерні аспекти радянської повсякденності (середина 1960 – середина 1980 рр.)"

Тема є одним з фокусів дослідження, яке Олена Стяжкіна опубліковала у 2013 році під назвою "Людина радянської провінції: освоєння (від)мови".

Багато хто знав її особисто. Ту жінку, що стояла в чергах радянських магазинів. Ту, що "діставала" продукти з-під прилавків, ту, у якої скрізь були "свої люди". Ту, яка бажала краси, затишку та, час від часу, проголошувалась "міщанкою". А Він? За логікою речей, в ідеолого-герменевтичній реальності радянського суспільства повинен був існувати Він, "поганий герой", що змінив "дум высокое стремленье" на низьке задоволення власних потреб. І за цією ж самою логікою, Він повинен був називатися "міщанином". Однак – ні. Ця назва-ярлик не використовувалась (або практично не використовувалась) щодо чоловіка.

"Мова може не лише конструювати надто абстраговані від повсякденного досвіду символи, але й "перетворювати" їх на об’єктивно існуючі елементи повсякденного життя" (Пітер Бергман і Томас Лукман). "Міщанка" та "бездуховний обиватєль" були об’єктивно існуючими елементами повсякденного життя не лише в контексті "нашего советского новояза", але й у контексті реальних, прагматичних практик.

На семінарі дослідниця говорила про наступне:

Чим була "маленька угода" між радянською владою та людьми у контексті практик споживання? Чому виконавцем цієї угоди були переважно жінки і як так сталося, що частина пунктів цієї угоди були утаємничені від чоловіків? Чому вона – міщанка, він – бездуховний обиватель, але вони – майже ніколи – не містяни (не горожанє)?

Зображення

Верхнє: Радянський агітаційній плакат "Жовтнева революція - міст до світлого майбутнього", 1929.