Інженерно-технічна інтелігенція в пізній радянський час: між великими проектами та буденністю

"Надо изобретать не то, что хочется, а то, что требует наше строительство". М.Калінін

7 листопада 1972 року тисячі москвичів зібралися на проспекті Калініна в Москві. На першому в Радянському Союзі відеоекрані просто неба показали святкову передачу до дня Жовтневої революції. Цей унікальний екран ("Елін"), втілення науково-технічних досягнень СРСР, був вершиною майстерності інженерів Центрального конструкторське бюро інформаційної техніки (ЦКБІТ) у місті Вінниці.

У доповіді Олександра Гайдай розповість про роботу цього конструкторського бюро, розкривши особливості повсякдення інженерно-технічної інтелігенції у 1970-1980 рр. Працівники ЦКБІТу, з одного боку, були лояльними до радянської влади громадянами, а з іншого, більшість з них не були членами Комуністичної партії. З огляду на те, що ЦКБІТ знаходився у прямому підпорядкуванні Міністерства електронної промисловості СРСР, його працівники відчували тісніший зв’язок з Москвою, ніж з Києвом. Саме в Москву вони їздили у численні відрядження, звідти отримували замовлення та фінансування. ЦКБІТ не був особливим, це було типове вінницьке підприємство, однак фокус на наукових розробках робив його дещо елітнішим у порівнянні з іншими підприємствами.

Що означало бути інженером у радянській державі? Як функціонувало конструкторське бюро? Які проекти виконувало? Як склалася доля цих людей після розпаду СРСР? Період, який прийнято визначати як "застій" надзвичайно важливий для розуміння пострадянського суспільства, адже Україна 1991 року є спадкоємницею, перш за все, УРСР. Крім діяльності та організації бюро, Олександра також представить короткий огляд змін, які відбулися у цей час у міському просторі Вінниці.

Зображення

Верхнє: Світлодіодний екран, 1971. Л. Могілевер.