Від "притулку омани" до національного надбання: патріотична реконструкція церковної спадщини у звільнених регіонах Росії, 1945-1965

Більшість із нас думає, що знає про ставлення Радянського Союзу до церков. Його антирелігійна пропаганда, що включала осквернення реліквій та підривання соборів, наочно ілюструє позицію щодо цього питання. Так чому Комуністична партія розпочала відбудову церков наприкінці 1940-х та у 50-х? І чому ці "притулки омани" вшановувались як національні скарби та подавались радянським людям як туристичні об’єкти? У цій презентації Вікторія Донован розгляне складне та суперечливе ставлення СРСР до власної церковної спадщини після Другої світової війни. Вона задається питанням, як досвід нацистської окупації вплинув на радянське ставлення до церковної архітектури, що служила для підвищення рівня патріотизму та солідарності у післявоєнній радянській державі. Чому сумнозвісний атеїстичний режим витрачав тисячі на реконструкцію пошкоджених війною церков, дзвіниць та іконостасів? І як він виправдовував цю діяльність перед населенням, яке вже давно остерігали перед згубним впливом церков і їхнім огидним призначенням? У статті розглядається роль архітектурних реставраторів у регіонах, які ставали лобістами у сфері збереження культури. У ній розкриваються протиріччя та напруга, що виникли поміж регіональними і центральними елітами в час післявоєнної боротьби навколо того, чим є російська спадщина.

Зображення

Верхнє: пам'ятник «Тисячоліття Росії», 1947. Новгород