Пол Вікерс є дослідником в докторантурі Міжнародного центру післядипломної освіти культурологічних досліджень в Гіссенському університеті імені Юстуса Лібіха (м. Гіссен, Німеччина). Крім цього, він викладає на кафедрі східноєвропейської історії та слов’янознавства у Гіссені, читає курси з історії України, польського театру і драматургії, а також з вивчення пам’яті як методу дослідження істориків. Перш ніж перебратися до Гіссена, Пол Вікерс викладав в Прикарпатському національному університеті в м. Івано-Франківськ, Україна. Він захистив свою дисертацію PhD в Університеті Глазго у 2014 р. про масові автобіографії в комуністичній Польщі, розглядав взаємозв’язки між пам’яттю, цензурою і владою з огляду на міграцію в регіони, отримані Польщею від Німеччини в 1945 р. Ступінь магістра він також здобув у Глазго, де вивчав польську і німецьку в Університетському коледжі Лондона. Крім наукової діяльності, Пол Вікерс також перекладає з польської на англійську та мав досвід співпраці з різними установами, серед яких Центр Гротовського, Інститут літературознавства Польської академії наук та Фонд польської науки.

Під час свого перебування у Львові Пол Вікерс працював над своєю запропонованою другою книгою, або габілітаційною роботою. У цій роботі він досліджував історію двох міст з 1772 р. Ці міста перебувають на однаковій відстані від Львова та були засновані як ідеальні або плановані міста – Замость (теперішня територія Польщі) та Івано-Франківськ (колишній Станіславів/Stanisławów/Stanislau),що в Україні. У роботі аналізується, як різна влада в місті була пов’язана з утопічними ідеалами закладення міста та наступною спадщиною при плануванні майбутньої забудови. Цей проект намагався знайти відповідь на питання, чи стосунок цих провінційних центрів до понять минулого і майбутнього, традиції і сучасності, пам’яті і забуття, а також сучасні прояви функціонально простих концепцій, відрізняється від підходу великих сусідніх міст, або від центрів імперії чи країни. У проекті аналізувалось, як різні учасники та взаємовідносини між ними, від окремих осіб та підприємців, через місцеві і громадські організації, до національних, імперських і транснаціональних інституцій, формували поняття застарілості і майбуття, що впливали на характер змін у цих містах. Одне із завдань проекту було виявити, чи мали значення концепції, функціонально схожі з теперішніми поняттями спадщини і пам’яті, на об’єктах, де утопічні прагнення лежать в основі міста. Проект також зачіпає питання, як новіші утопічні підходи та ідеали можуть на практиці перетворитися на антиутопічні.