Докторантка Женевського університету в Швейцарії.  Дослідження Наталії Борис пов'язане з її докторською дисертацією "Трикутник без виходу. Москва-Київ-Варшава: академічна співпраця (1950-1960-ті) в історії: контакти та наукові мережі". У своєму дослідницькому проекті вона прагне показати, як співпрацювали та контактували польські та українські історики зі Львова. Хто зі Львівських істориків зміг поїхати до Польщі до архівів? Як українські історики в Києві та Львові могли працювати над польськими темами? Які привілеї чи недоліки вони мали у роботі над історією Польщі? Чи могли вони вільно отримати доступ до архівів?

Перебуваючи у Львові, дослідниця збиратиме архівні матеріали та братиме інтерв’ю про контакти львівських істориків із їхніми польськими та взагалі зарубіжними колегами в радянський період (починаючи з 1950-х років). Наталія особливо зацікавлена в тому, щоб дізнатися, хто контактував з польськими колегами, а також більше дослідити про Володимира Бориса (1914-1985), одного з рідкісних істориків, якого за життя хвалили поляки. Чому Бориса, а не іншого історика, варто було згадати в польських рецензіях і спогадах? Крім того, вона працюватиме в архіві Львівського університету та Львівського українознавства ім. І. Крип’якевича, бо саме Львівський університет виділявся як традиційно сильний центр польської історії. Університет намагався зберегти традицію тісних стосунків з польськими істориками і за радянських часів.