Концепція "цивілізаційної місії" як культурний перехід у центрально-східній Європі, 1815-1919

Під час семінару на тему Ельжбета Квєчінська покаже, як сама концепція "цивілізаційної місії", яка загалом асоціюється із західним колоніалізмом, була перенесена, присвоєна і інтерналізована поляками, українцями і євреями як інтелектуальна ідея, і як інструмент легітимізації політичної влади.

Основний аргумент дослідниці у тому, що присвоєння концепції "цивілізаційної місії" у центрально-східній Європі носить компенсаційний характер, оскаржує поділ між "цивілізованим" Заходом і "відсталим" Сходом, і довести свою приналежність до Західного світу. Для того, щоб відійти від східно-європейської "відсталості" та ідентифікувати себе "західними", польська, українська і єврейська інтелігенція сконструювали свої власні "Сходи": серед своїх східних сусідів (поляки – в Україні, поляки і українці – в Росії) або серед людей такого самого національного походження (поляки – у польських селянах, українці – в українських селянах, асимільовані євреї – в ортодоксальному єврействі). Авторка покаже, як німецька "цивілізаційна місія" була перенесена і наново інтерпретована у "польську цивілізаційну місію", а "польська цивілізаційна місія" - на "українську цивілізаційну місію". Польща стала "Сходом" для Німеччини, так само, як Україна для Польщі та Росія для України і Польщі. Тобто вони стали і суб’єктами, і об’єктами "цивілізаційної місії". Інакше кажучи, у центрально-східній Європі був цілий ланцюжок "цивілізаційних місій", який простягнувся через державні кордони заходу на схід.

Під час своєї презентації Ельжбета також покаже, як концепція "польської цивілізаційної місії" використовувалася як інструмент для легітимізації політичної влади: після Галицького повстання 1846 р., коли Галичина здобула автономію у 1867, і коли польська делегація на Паризькій мирній конференції 1919 р. виправдала анексію Галичини і її відхід до Польщі. Ельжбета також представить, як поняття "польської цивілізаційної місії" оскаржували певні представники польської шляхти, які змінили свою державну вірність на українську: Володимир Антонович, В’ячеслав Липинський, Станіслав Стемповський, а згодом і представники українського національного руху Михайло Грушевський і Іван Франко.

Семінар відбувається у форматі робітні, на яку запрошені дослідники для обговорення наукових проектів, досліджень, які знаходяться на різних етапах розробки, а також завершених досліджень, які готуються до друку.

Участь в міському семінарі передбачає попереднє прочитання і обговорення тексту дослідника. Якщо ви хочете долучитись до семінару, будь ласка, напишіть нам на е-мейл Наталі Отріщенко ([email protected]) і ми завчасно надішлемо вам матеріали.