Культурний Форум "ПогранКульт: ГаліціяКульт"

За останні десятиліття Галичина стала надзвичайно модною. Її досліджують, про неї пишуть романи, вона є об’єктом ностальгії та інтересу до минулого, брендом і лейблом – її іменем називають йогурти, соки, юридичні фірми, ЗМІ та політичні партії. Її так багато в різних культурних, комерційних та політичних проектах, що складається враження про її вічне і реальне існування. Насправді ж Галичина як конкретна адміністративна одиниця – коронний край імперії Габсбургів – проіснувала від 1772 до 1918 року. Цього короткого часу було достатньо, щоб виникло принаймні чотири міфи Галичини. Австрійський міф створення спільноти галичан із багатоетнічного краю, населеного поляками, українцями, євреями та іншими народами, канув в Лету разом з Австро-Угорською імперією. Єврейський міф приязної землі-опікунки для усіх народів цісаря, серед них і євреїв, розвіявся з Першою світовою війною і знайшов своє місце в літературі. Польський міф Галичини як польського П’ємонту перестав бути актуальним після створення Польської держави і лише на коротко відродився в соціалістичній Польщі. Найтривалішим виявився український міф Галичини. Більше ніж століття він підживлював віру у споконвічність української нації та підсилював стереотип про колишню Галичину як "найбільш українську Україну", чим неабияк приклався до антагонізму між "західняками" та "східняками" в радянській Україні, й пізніше. Цей міф набув нової сили та інтерпретацій у незалежній Україні, яка заледве давала собі раду з радянським спадком та формуванням нової української ідентичності. Уявна Галичина залишалася в цій ситуації бастіоном українськості, до того ж, вона набирала нових значень європейськості. Висмикнутий зі складної і трагічної історії регіону та забрендований образ Галичини як "маленького раю" та "форпосту західної культури", збережені фасади "західної" архітектури колишніх галицьких міст та містечок значно підсилювали цей міф. Така конструйована Галичина стала приводом для гордості багатьох місцевих мешканців і складовою їхньої регіональної ідентичності. Вона й надалі приваблює і зачаровує жителів інших частин України. Хочеться вірити, що її притягальна сила поступово буде слабшати, відповідно до того, як змінюватиметься Україна, будуючи інклюзивне суспільство та політичну націю.

Чому ця уявна Галичина була такою важливою для українців у ХІХ–ХХ століттях, а тепер так активно використовується в культурному, політичному та комерційному просторах? Які виклики і небезпеки несе в собі міфотворення та бажання сховати за гарним образом ідеалізованого минулого складні й трагічні сторінки історії? Чим загрозливі такі історичні міфи і які позитиви вони несуть для сучасного українського суспільства? Впродовж десяти зустрічей запрошені історики, політологи, етнологи, лінгвісти та літературознавці говорили про Галичину уявну і реальну; про винайдення, конструювання та брендування Галичини; про трагічну історію цього краю, території якого у ХІХ–ХХ століттях були домівкою для різних етнічних спільнот, побували у складі чотирьох держав, пережили дві світові війни, три окупації, етнічні чистки, депортації, Голокост і стали моноетнічними та монокультурними.

З іншими програмами культурного форуму "ПогранКульт: ГаліціяКульт" можна ознайомитися на сайті

Ідея програми та кураторство - Ірина Мацевко.

Організатори: Благодійний фонд "Мистецькі надра" та Центр міської історії.
За підтримки: Польського інституту в Києві, міжнародного фонду "Відродження" та Австрійського культурного форуму

Зображення

Верхнє: Картина Влодка Костирка "Св. Лука малює Львів", 2005.