Без праці, без перспективи. Безробіття у Львові у 1930-1935 роках
Ева Буковська-Марчак
5.9.2024, 18:30
Конференц-зал Центру міської історії
Запрошуємо на лекцію Еви Буковської-Марчак, що продовжує публічну серію "І буде місто…".
У 1930-1935 роках світ переживав велику економічну кризу. У цей період у Львові відбувалися масові звільнення як у міських установах, так і на приватних підприємствах та фабриках. Водночас організовувались масові страйки. У Львові найтрагічніші демонстрації відбулися після похорону 23-річного робітника Владислава Козака у квітні 1936 року. Загалом у Польщі відбулося 190 протестів безробітних.
В 1931 році Інститут суспільної економіки (Instytut Gospodarstwa Społecznego) оголосив конкурс спогадів, написаних безробітними. Серед опублікованих історій було 5 розповідей зі Львова, які є свідченням боротьби конкретних людей з трагедією безробіття.
Щоб долати кризу, з’являлись установи допомоги безробітним, які відігравали важливу роль під час Великої депресії. У той час допомогу у пошуку роботи пропонували агенції з працевлаштування. У Львові офіс такої агенції знаходився на вулиці Свєнтокшиській, 28 (сучасна Бортнянського).
У жовтні 1931 року було створено Міський громадський комітет у справах безробіття, який займався наданням екстреної допомоги нужденним. Завдання комітету, серед іншого, полягали у виділенні талонів на харчування, забезпеченні обідами, продуктами харчування та вугіллям. Наприкінці 1931 року під патронатом митрополита Андрея Шептицького було створено Український комітет допомоги безробітним і вбогим у Львові.
Матеріальну допомогу надавали, зокрема, Маґістрат і Тимчасова міська рада, яка в лютому 1932 року запровадила доплату за воду, щоб зібрати додаткові кошти для безробітних. Протягом осінньо-зимового періоду місто щодня видавало 3 500 обідів для безробітних і одиноких громадян.
Окрім поневірянь, пов'язаних з відсутністю роботи та заробітної плати, львівські безробітні стикалися з іншими проблемами. Вони часто ставали жертвами шахраїв, які за хабар обіцяли посприяти у працевлаштуванні. Окрім того, безробітні часто опинялися без даху над головою або ж їм грозило виселення. Лише у 1934 році, місто вирішило закупити старі залізничні вагони, які мали стати тимчасовим притулком для тих, хто опинився на вулиці. Іншими наслідками безробіття були випадки самогубств, про які регулярно повідомляла львівська преса.
Хоча 1935 рік символічно вважається датою закінчення кризи, рівень безробіття у Львові та загалом у Польщі залишався високим аж до початку Другої світової війни.
Ева Буковська-Марчак
Кандидатка історичних наук, співробітниця Національного музею в Любліні, співробітниця відділу суспільної історії XIX-XX століть Інституту історії Польської академії наук. Досліджує суспільну історію міжвоєнного періоду та історію Львова. Стипендіатка і співпрацівниця Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові (2016) та Фундації Ланцкоронських (2024); лауреатка Історичних премій видання “Polityka” (2020). Авторка книги “Друзі, колеги, вороги? Стосунки між польськими, українськими та єврейськими студентами Університету Яна Казимира у Львові у міжвоєнний період” (Варшава 2019). Публікувалася, зокрема, у “Kwartalnik Historii Nauki i Techniki PAN”, “Kwartalnik Historyczny”, тижневику “Polityka”. У приватному житті цікавиться історією польсько-українського прикордоння, а також історією, політикою та культурою країн Південного Кавказу.
Зображення
Верхнє: Безробітні чоловіки біля пам'ятника Яну ІІІ Собєському на вулиці Гетьманській (тепер проспект Свободи). Джерело: Narodowe Archiwum Cyfrowe.
Галерея: Оля Климук