Українська Греко-Католицька Церква: як вижити в (пост)радянській державі
14 березня 2017
Центр міської історії, Львів
Лекцію присвячено історії УГКЦ другої половини ХХ ст.: від її формальної ліквідації сталінським режимом під час так званого Львівського собору 1946 року до виходу з підпілля наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. Причин, чому радянське керівництво мало будь-що "остаточно вирішити уніатську проблему" щойно остаточно приєднавши Західну Україну, було декілька: неприйняття комуністами релігії, неприйняття російськими керівниками "уніатів" і "буржуазних українських націоналістів", страх тоталітарного режиму перед значним соціальним впливом Церкви і її зв`язками з Ватиканом. Опинившись у ситуації "вибору без вибору", українські греко-католики мали вижити, зберегти свою еклезіальну традицію, якимось чином зберегти "неіснуючу" церковну мережу, що дало їм змогу відновити власну Церкву, як тільки режимовий тиск послабшав.
Саме цей період в житті Церкви залишається найменш знаним, попри історіографічне зацікавлення і ширший публічний інтерес до радянської історії загалом і історії Церкви під комунізмом, зокрема. Якщо дивитись з перспективи "катакомбної" Церкви (що стала однією з альтернатив греко-католиків після 1946 року), – це була історія "Церкви мучеників", драматична і героїчна оповідь про духовний спротив тоталітарному режимові. Якщо дивитись з перспективи "возз`єднаної" громади (а переважна більшість греко-католиків після 1946 року формально стали православними), – це була зовсім інакша історія: менш героїчна, більш драматична і заплутана, не історія "стійких мучеників", а тих, хто вижив завдяки чисельним компромісам, пристосовуючись до ворожих обставин, і чию поведінку опоненти критикували як "колаборацію" з режимом.
Історія УГКЦ радянського періоду – це історія їх обох, як буде показано в лекції. Відновлення сучасної УГКЦ стало можливим в умовах горбачовської політики гласності і завдяки чисельним масовим акціям греко-католиків за легалізацію своєї Церкви наприкінці 1980-х рр. Так само, це стало можливим і завдяки тому, що інституційна церковна мережа була збережена (попри усі переслідування радянського періоду) – у формі "Церкви в Церкві", усередині РПЦ.
Вступне слово Василя Расевича
Аудиторія лекції
Наталя Шліхта
історикиня (PhD в галузі історії Центральноєвропейського університету, Будапешт, Угорщина), завідувачка кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Є дослідницею і авторкою чисельних розвідок з історії Церкви (передовсім, Православної і Греко-Католицької Церков) у ХХ ст., історії радянського суспільства. Серед її основних публікацій – монографія “Церква тих, хто вижив. Радянська Україна, друга половина 1940-х – початок 1970-х рр.” (2011) та університетський посібник “Історія радянського суспільства” (2010; 2015).
Подія відбулася в рамках лекційно-дискусійної програми "Культурний вимір 90-х".
Зображення
Верхнє: Тадеуш Рольке
Галерея: Ірина Середа