Історики як публічні інтелектуали: випадок пострадянської України

Згідно з відомим американським істориком Тоні Джадтом, ХХ століття було століттям інтелектуалів, які в не меншій мірі, ніж політики, визначили його обличчя. Натомість, в останні 20-30 років сама ідея "публічного інтелектуала" стала предметом гарячих дискусій в Західній Європі та Північній Америці. Відновлений інтерес до цього відносного старого феномену був пов’язаний, з одного боку, з усвідомленням його особливої значущості у добу масової ліберальної демократії, а з другого – з переконаністю частини вчених, що публічний інтелектуал, чи принаймні важливий тип публічного інтелектуала, поступово занепадає.

У цій лекції др. Володимир Склокін спробував з’ясувати, як випадок пострадянської України змінює наше розуміння ролі "публічного інтелектуала". У першій частині лекції було розглянуто дискусію про інтелектуалів та інтелігенцію в незалежній Україні, а в другій, обмежуючи свій аналіз професійним історіописанням, лектор простежив внесок істориків до публічно-інтелектуальної активності. Ця тема  розглядалась у ширшому контексті трансформації української історіографії у пострадянський період і переосмислення професійними істориками суспільної ролі власної дисципліни.

Після лекції відбулася дискусія за участі др. Софії Дяк та др. Василя Расевича, в якій учасники спробували відповісти на питання, якою має бути роль історії та гуманітаристики загалом у сучасному світі, де має проходити межа між наукою і громадською активністю, а також яких інтелектуалів потребує сучасна Україна?