"Я вирішила мовчати": Дослідження театру і травми у воєнний час і повоєнній радянській Україні
Др. Мейгіл Фавлер
Стетсонський університет22.6.2023, 18:30
Конференц-зал Центру міської історії
Запрошуємо на лекцію Мейгіл Фавлер "Я вирішила мовчати": Дослідження театру і травми у воєнний час і повоєнній радянській Україні через історію Діни Пронічевої", яка відбудеться в рамках публічної програми "Джерело як вибір".
Діна Пронічева відома як жертва Бабиного Яру, чиї свідчення допомагали науковцям і судам в описі нацистських злочинів. Однак рідко обговорюється її робота в театрі. Діна Пронічева навчалась в Києві та до війни працювала в театрі ляльок (Державний театр ляльок при Київському палаці піонерів і школярів імені Панаса Любченка). Після Бабиного Яру контакти у професійній сфері та акторські здібності допомогли їй прожити понад два роки до визволення. Працюючи в українському театрі в Білій Церкві, вона допомагала місцевій єврейській громаді, але невдовзі стала свідком і її знищення; виступала німецькою мовою під примусом як конференціоністка, та змогла вижити; одні колеги доносили на неї, а інші допомагали – і так вона познайомилася зі своїм другим чоловіком. Після війни Діна Пронічева повернулася до театру ляльок у Києві (з 1945 року: Центральний республіканський театр ляльок). Протягом цього періоду вона проявляла самостійність, обираючи, коли говорити, а коли мовчати, в тому числі в жахливий момент у Бабиному Яру, коли німець, аби перевірити, чи вона мертва, наступив на її тіло. Рішення промовчати в цей неможливий момент врятувало їй життя.
Лекція зосередиться на Діні Пронічевій не лише як на жінці, що пережила Бабин Яр, а й як на жінці в театрі. Поміщаючи її в багату історію лялькового театру в Радянській Україні, дослідниця розглядає, як історія українського театру додає нові виміри до розуміння досвіду війни. Однак залучення історії Голокосту до історії українського театру також висвітлює вплив травми на повоєнний радянський український театральний ландшафт і, отже, специфіку театру в Україні, сформовану окупацією та насильством у воєнний час. Зрештою, свідчення Діни Пронічевої демонструє нам тілесну природу театру. Спираючись на літературу з вивчення перформансу, ця розмова досліджує, як тіло зберігає власні історії, і ставить питання про те, як театральні митці, що пережили війну, могли передавати ці історії своїм глядачам. Як історики, залежні від писемних джерел, ми, можливо, ніколи не зможемо відповісти на це питання. Проте, можливо, наважившись поставити питання, на які немає відповіді, ми можемо відкрити нові шляхи дослідження і запропонувати нове розуміння того, як досвід війни формує театральний ландшафт воєнного та повоєнного часу.
Робоча мова: англійська із синхронним перекладом на українську.
Подія відбувається у межах публічної програми з документування досвіду насильства та воєнних дій "Джерело як вибір", яка організована Центром міської історії у співпраці з EHRI.
Зображення
Верхнє: Діна Пронічева з подругою Фанею за роботою в Ляльковому театрі, 1950-і, Україна, Київ. // З особистого архіву Володимира Пронічева // Бібліотека “Бабиного Яру”
Галерея: Оля Климук