Право та пам'ять: роль єврейського культурного майна

У лекції було представлено взаємозв’язок між правом та пам’яттю у Східній та Центральній Європі з єврейської точки зору. Після закінчення Другої світової війни, майбутнє єврейської культурної спадщини потребувало переосмислення. Першочерговим завданням стало не лише відновлення єврейського життя, а й порятунок єврейських культурних цінностей, конфіскованих нацистами. Очевидно, що євреї (але не тільки євреї) зіткнулися з концептуальною дилемою після Голокосту. Нацисти категоризували євреїв як окрему націю, незалежно від їх громадянства. На противагу цьому, класичне міжнародне право не визнає націй без територій. Не існувало жодних правових категорій, які могли б забезпечити євреям їх законне право на подання колективних претензій щодо пограбованого майна. Як могли особи без громадянства та переміщені особи подавати юридично визнані позови? Проблема, що стосувалась не лише євреїв, має загальне значення для вивчення наслідків геноциду: чи сукупність людей, як група, до якої належить знищена меншина, має право на майно, що після неї залишилось? Це питання стало одним із основних викликів, що постали перед євреями як бездержавним народом після Другої світової війни.

У лекції Натан Шнайдер зосередився, зокрема, на діяльності єврейських політичних активістів (як наприклад, Ханна Арендт та Сало Барон), котрі почали вимагати, щоб євреї розглядатися у правовому полі, нарівні з державними націями. Ця нова де-територіалізована політика змінила єврейські правові рамки, що є особливо актуальним для країн Східної і Центральної Європи.

Подія відбудеться в рамках програми відкриття меморіалу "Простір синагог".