Культура (без) пробілів: про спадки авангарду у Львові

Легче 3-м верблюдам з теличкою
в 1/8 вушка голки за раз пролізти
ніж футуристові крізь укр. літературу
до своїх продертись

(Михайль Семенко, "Промова", 1922)

Львів модерний ніколи не зазнав слави чи просто репутації "міста авангарду", як  декотрі його дальші й ближчі міста-сусіди у центрально-європейському регіоні – Краків, Лодзь, Познань, столичні Прага та Будапешт, провінційні Кошице, чи Харків на сході. Прирівнюватися до світових центрів модернізму годі. Стан і статус добропорядної міщанської  провінції на європейських  околицях став теж частиною мистецької і культурної самосвідомості ще за австрійських часів. Повоєнний радянський лад радикально змінив демографію міста, виокремив з багатокультурного локального спадку найбільш ідеологічно безпечні і через це дозволені селянсько-ідилічні, часом селянсько-страждальні мотиви. Саме така рамка була виділена українській культурі; разом з подальшою ізоляцією та самоізоляцією від світового контексту.

Натомість уважний погляд на цілий ряд подій у мистецький сфері першої третини минулого століття змушує переглянути солодкаво-фольклорно-антикварний краєвид.  Декотрі, найважливіші з них, відбувалися синхронно зі світовими зрушеннями модерної культури. Однак ці віхи навіть не просто припорошені часом, неувагою чи комуністичною або вже пост-радянською культур-цензурою. Вони досить глибоко зариті під безпечно-декоративним мотлохом "мистецьких виробів", часто беззаперечної художньої вартості, виправданих суспільною чи побутовою доцільністю різних епох і влад.

Але навіть сам прихід нового мистецтва, зазначення межі відколи радикальна візуальна риторика вагомо заявила про себе у місті, має конкретну дату.  Це 29 червня 1913 року, коли у Художньо-промисловому музеї (тепер це приміщення належить Національному Музею у Львові) відкрилася виставка "Футуристів, кубістів та експресіоністів". 95 (!) робіт знаних вже у Європі авангардистів були представлені у залах TPSP (Товариство Приятелів Красних Мистецтв) не будь-ким – найважливішим світовим гравцем на той час, берлінською галереєю "Der Sturm". Організована Хервартом Вальденом (Herwarh Walden) перед знаменитим осіннім салоном у Берліні  об’їзна експозиція закінчувала у Львові широке турне після Парижа, Лондона, Берліна, Брюсселю, Амстердама, Відня, Цюріха, Дрездена та інших метрополій, прибула до Львова з Будапешта і тривала до 17 серпня. Її перебіг та неймовірно критичне сприйняття місцевою пресою достеменно досліджено американською вченою-мистецтвознавицею Елізабет Клегг (Elizabeth Clegg). У "львівський" історії мистецтв цей передусім міфотворчий факт "на глухо" відсутній. Іншою потенційно "іконічною" для модерного мистецтва подією-невидимкою залишається 3-денний візит до Львова у березні 1933-го року батька-фундатора італійського та світового футуризму Філіппо Томмазо Марінетті і прем’єра його п’єси "Полонені" у Великому Театрі (тепер  Театр опери та балету). Восени того самого року інший чільний діяч  футуристичного руху, Джіно Северіні (Gino Severini), який на той час дещо змінив та злагодив погляди, входить до організаційного комітету другої виставки  Асоціації Незалежних Українських Митців в Українському Музеї у Львові. Як відомо, головним організатором її, як і самої Асоціації,  був Павло Ковжун, який у 1913 році у Києві разом з Михайлем Семенком і його братом Василем створив першу групу футуристів. У 1914-му вийшов друком їхній маніфест "Кверо-футуризм", що можна вважати датою народження українського авангарду. Поміж цих видатних подій, разом та після них відбувалося безліч інших не менш важливих і доленосних творчих проявів, які формували не зовсім здійснену львівську сучасність.

Куратори:
Андрій Бояров (візуальний митець, незалежний куратор і дослідник)
Софія Дяк та Ірина Мацевко (Центр міської історії)

У співпраці з Інститутом Адама Міцкевича

За підтримки Львівської міської ради та Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького

Медіа-партнери:
Zaxid.net
Korydor
Lb.ua

Зображення

Верхнє: Сценографія Анджея Пронашкі до вистави "Полонені" за п'єсою фундатора футуризму Філіппо Томмазо Марінетті. Музику до вистави написав Роман Палєстр. Прем'єра у львівському Великому Театрі (тепер Театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької) відбулася 11 березня 1933 року у присутності автора п'єси / З колекції Театрального музею у Варшаві