Бригідки назавжди, або Яким є майбутнє колишніх тюрем у сучасних містах?

Історично місця ув’язнення часто розташовували на периферіях міст. З ростом та розбудовою міст у ХІХ-ХХ століттях столітті більшість в’язниць опинялися у центральних районах і поставало питання їхнього розширення та модернізації. Водночас це будівлі, які приховували та відмежовували від публічно видимих та репрезентативних частин міст чи то стінами, чи перенесенням. Тюремні будівлі також є одним з найкращих прикладів адаптування. Частими є приклади, коли спершу для тюрем пристосовували будівлі, які мали іншу функцію, наприклад, були монастирями. У Львові – це Бригідки, сучасне СІЗО. Іншою рисою є функційна спадковість таких закладів. Знову ж, у Львові будівлі, які були місцями ув’язнення за часів Габсбурзької імперії, залишилися такими в часі Другої Польської Республіки та були перейняті в часі війни та окупації радянською та німецькою владою, залишаючись тюрмами у системі радянських міністерства внутрішніх справ та органів безпеки. Крім згаданих Бригідок, таким прикладом є історична тюрма на Лонцького, де лише у останнє десятиліття почав частково діяти музей. Іншим є тюрма на місці і частково на залишках будівель "Яновської", у часі війни табору примусових праць, який де-факто був концтабором і одним з місць Голокосту. Відтак постають питання до тих місць, які були частиною злочинів проти людяності та злочинів геноциду: чи можуть вони й надалі функціонувати як місця відбування покарань та реабілітації? А якщо ні – то якими?

Сучасне реформування пенітенціарної системи означає переосмислення логіки та концепції відбування покарань, безпеки та реабілітації і вимагає впровадження нових процедур та забезпечення гідних умов.  Чи історичні будівлі надаються для цього, а якщо ні, то якими можуть бути їх нові функції? Але навіть у випадку тих будівель, які не такі давні, як наприклад нещодавно закрита тюрма на перехресті вул. Стрийської та Наукової, постають питання про їх подальше використання та співвідношення комерційного та громадського.

Під час останньої панелі семінару, на яку запрошуємо усіх зацікавлених, ми розглянемо різні досвіди перетворення тюрем у публічні місця. Антонелла Барбато з Неаполя проаналізує досвід інтегрування старих тюрем на прикладах з колишнього бенедектинського монастиря  (Monastero delle Murate) у Флоренції, психіатричної лікарні-в’язниці Св. Єфремо у Неаполі та тюрмі часів династії Бурбонів у Прочіді біля Неаполя. Марія Кагіядакі зосередиться на стретегіях сучасної регенерації Фортеці Хептапіргіон у Салоніках, а Маргарет Комер на суперечливих і несумісних пам’ятях про все ще діючу Любянку у Москві. Груйя Бадеску поділиться дослідженням меморіалізації, локального використання і значення тюрми Пітешті у Румунії.

Завершальна публічна дискусія поставить питання, наскільки вони актуальні сьогодні для Львова.

У дискусії візьмуть участь
Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова
Маркус Ролофс, радник з питань верховенства права у Консультаційній місії ЄС в Україні
Лілія Онищенко, очільниця Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради
Ольга Гончар, Музей Територія Терору, Львів.
Модеруватиме: Софія Дяк, директорка Центру міської історії.

Розмова є підсумковою частиною міжнародного дослідницького воркшопу "Тюрма і місто. Простори ув’язнення, практики виключення і публічна комунікація", співорганізованого з Німецьким історичним інститутом у Варшаві.

Зображення

Галерея: Ірина Середа