Аристократи, аматори та архітектори: початки спадщини у Львові

Запрошуємо на лекцію Ольги Заречнюк, що продовжує серію лекцій про досвіди модерного Львова "І буде місто…".

Охорона спадщини мала свої початки у XVIII столітті та зосереджувалася на пам'ятках античного світу. Розвиток її ідей і підходів був тісно пов'язаний з загрозами  Французької та індустріальної революцій, і стрімким перетворенням світу у ході модернізаційних процесів. Станом на середину ХІХ століття інституціоналізовану охорону архітектурних пам'яток запровадила й Австрійська імперія, в якій Львів був однією з регіональних столиць. Охорона спадщини трактувалася як патріотичний обов'язок громадян та визначалася розмитими, юридично неусталеними категоріями. З одного боку, це не дозволяло сфері діяти ефективно, а з іншого — відкривало простір для особистої ініціативи та агентності окремих залучених в процес осіб.

Львівські консерватори пам'яток — від поодиноких особистостей у 1850-1880-х, до більш численної групи з 1890-х — намагалися вести власну політику, якнайменше оглядаючись на своїх формальних очільників у Відні, надвірну Центральну комісію з дослідження й опіки пам'ятками архітектури, що діяла з 1853 року під патронатом імператора Франца-Йосифа, а з 1910 — ерцгерцога Франца Фердинанда. Завдяки їм зникло уявлення про Львів як про місто без пам'яток, поширене в середині ХІХ століття. Минуле міста і його спадщина були переосмислені, та був взятий курс на їхнє дослідження, збереження та популяризацію. Завдяки їм чимало львівських пам'яток також відчутно змінили свій вигляд та втратили автентичність.

Лекція зосередиться на особах з пам'яткоохоронної сфери: від аристократа, аматора Мєчислава Потоцького до професійних істориків (як Александр Чоловський) та архітекторів-практиків (як Юліан Захарієвич); торкатиметься питань (само)організації та складних стосунків Львова з Віднем і Краковом, професіоналізації пам'яткоохоронців, їхніх різних запліч та підходів до консервації та реставрації.

Зображення

Галерея: Богдан Ємець