Архітектура (а)політична: про радянське та сучасні дискусії навколо

Радянська архітектурна практика є одним з найбільш знаних та радикальних прикладів переплетення архітектурного, політичного, ідеологічного та державного. Саме неможливість відокремити їх визначає її тотальність. Проте навіть у інших політичних контекстах складно говорити про архітектуру поза політикою. Якщо в аналізі архітектурних форм можна робити спроби зосередитися лише на естетичному, то для розуміння архітектурної практики критичними є політичні та соціальні контексти. Можна навіть ствердити, що якими різними не були б контексти, архітектура – хоч і на різний спосіб – є політичною.  Навіть заяви чи очікування "аполітичності" в архітектурі можна розуміти саме як віддзеркалення нашої/іншої політичності.

У цій розмові ми розмірковуватимемо не лише про те, як політичне проявляється через реалізацію архітектурних проектів, але як формуються різні розуміння політичного через прочитання архітектури. Сфокусуємось на сучасних дискусіях навколо архітектури повоєнних десятиліть у радянській Україні. У Львові, наприклад, більша половина міської тканини збудована саме у цей період. Стилістично та політично розділяють "сталінську" та "пост-сталінську", "соцреалістичну" та "модерністичну", "тоталітарну" та архітектуру "відлиги". За цими окресленнями приховані різні емоційні та ідеологічні відстані, поділи на більш та менш прийнятне, "ближче" та "дальше". Ці відстані ми бачимо у спробах через конкретні політичні кроки, рішення та закони відмежуватись від недалекого минулого загалом. Але також їх можна помітити у спробах збереження радянської архітектури, в тому числі через її ретроспективну та проблемну аполітизацію.

Обговорення досвіду реалізації двох проектів, які зосередилися на різних архітектурних проектах за участі Анатолія Консулова, стане нагодою поміркувати про те, як окреслюються та оцінюються періоди, як і чому будуються між ними зв’язки чи навпаки відстані та розриви? Якими є чинники, які впливають на сучасні розуміння і підходи до спадків радянського періоду та будівель, у яких ми часто живемо і які нас й надалі оточують. Чому серед архітектури радянської, звернень саме до модерністичної її частини є найбільше і як формуються ієрархії у оцінюванні  модернізмів різних періодів, зокрема у Львові? З іншого боку, чи дослідження та праця з досвідами радянської архітектури можуть допомогти у сучасних дискусіях про пов’язання політичного та архітектурного, про соціальну роль та відповідальність у архітектурній практиці результати якої нас оточуватимуть.

У розмові візьмуть участь автори, чиї роботи є результатом воркшопу та частиною однойменної виставки "Фототектура модернізму", – Мирослава Ляхович, Володимир Палій, а також Софія Дяк, директорка Центру міської історії.

Цією зустріччю ми продовжуємо серію щомісячних розмов на виставці, де спільно з авторами, дослідниками архітектури, істориками та відвідувачами обговорюємо та рефлексуємо над виставкою, її окремими темами, і ширше над спадщиною радянського модернізму в сучасному Львові. Зустрічі відбуваються в межах виставки "Фототектура модернізму".

Зображення

Верхнє: Фото Мирослави Ляхович

Галерея: Ірина Середа