Публічна історія в умовах війни: переосмислення підходів і форматів

Публічна історія є сферою, яка нерозривно пов'язана з темами минулих воєн, з пошуком форматів і слів критичної рефлексії, способів комунікації попри розбіжності в досвіді; з роботою через травму із травматичними досвідами. 

Проєкти публічної історії працюють з розширенням нашого розуміння того, що означає повоєнне правосуддя, з питаннями тривалої справедливості в суспільствах, розколотих конфліктами; примирення або принаймні діалогу між конфліктними спогадами та відповідальністю за скоєні злочини. У цих процесах важливими є рефлексії над тим, як приватне та офіційне перетинаються або перебувають у напрузі в різних проєктах вшанування пам'яті, як і чому певні історії та досвіди стають публічними, а інші — ні. Публічна історія і війна часто теоретизуються та осмислюються з позиції дистанції: зазвичай між закінченням війни й тим, як публічна історія взаємодіє з історією війни та воєнним досвідом, проходять роки, навіть десятиліття. Відтак, більшість рефлексій та переосмислень минулого в європейському контексті були пов'язані з двома світовими війнами та відбувалися наприкінці минулого століття, і продовжились у новому, 21-му столітті.

За останнє десятиліття в Україні ми стали свідками поширення використання терміну "публічна історія". Ініціативи, окреслені як "публічна історія", часто були способом зробити ребрендинг "політики історії" або ж запропонувати наративи, відмінні від тих, які поширювалися і просувалися офіційно та зверху. У цей період з'явилися різні проєкти, починаючи від тих, що реалізувалися музеями та неурядовими організаціями, закінчуючи програмами, започаткованими університетами або через неформальну освіту. Ці проєкти мали різні формати: від меморіальних просторів та інтервенцій, виставок і цифрових платформ до проєктів, реалізованих у співпраці з митцями, і це лише деякі з них. Унаслідок цього сьогодні ми бачимо багато ініціатив та освітніх програм, у назвах яких є слова "публічна історія".

Із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну ми спостерігаємо стрімке зростання інтересу до минулого: пошук пояснень і виправдань, причинно-наслідкових зв'язків в умовах війни. Що може запропонувати публічна історія? Як досвід війни спонукає переглядати самі передумови цієї дисципліни?

Воркшоп має на меті обговорити підходи та формати, які ми асоціюємо з публічною історією, в контексті теперішньої війни. Наприклад, участь і залучення аудиторії є критично важливими для проєктів публічної історії. Утім, чи змінюються підходи, коли пріоритети стають питанням виживання, можливості досягають своїх меж, а виснаження поширюється повсюдно? Якою є етика залучення у контексті масових досвідів переміщення та втрати – дому, близьких, здоров'я? Ми хотіли б обговорити, як змінюються значення і практики "участі" та "залучення аудиторії", і як це може вплинути на те, що ми розуміємо під "публічною історією". Коли ми розробляємо програми, увага до різних контекстів має значення. Зараз в Україні контекст може кардинально відрізнятися залежно від місця проведення події. Одна справа – публічні заходи у Львові (як цей воркшоп), і зовсім інша – у Харкові або Херсоні. Якими словами й форматами можна говорити про Маріуполь чи Мар'їнку, місця окуповані та зруйновані? Публічна історія відрізняється від популярної тим, що вона розвиває критичне мислення про минуле, спонукає нас працювати з різними перспективами та ставити під сумнів наші джерела. Іншими словами, це вимоглива і винахідлива практика. Чи можлива вона зараз? У який спосіб?

Цей воркшоп залучає викладачів, практиків та дослідників з України та Великої Британії, щоб обговорити їхній нещодавній досвід роботи з публічною історією, осмислити її значення в контексті сьогоднішньої  війни. Зокрема, ми зосередимося на таких темах: участь та залучення аудиторії, вплив та межі експертизи, критичні підходи до історії та відповідальність істориків, виклики та перспективи освітніх програм, вибір форматів та можливості їхньої реалізації в умовах війни, а також сталість у контексті людських ресурсів та навколишнього середовища.

Робочі мови: українська та англійська зі синхронним перекладом.

ОРГАНІЗАТОРИ: Центр міської історії у співпраці з Університетом Сент-Ендрюса та Національним університетом "Острозька академія".

КОМАНДА

• Софія Дяк, Вікторія Панас, Ірина Склокіна, організаційний комітет;
• Вікторія Донован, Емілі Файнер, консультування;
• Мар'яна Мазурак, Єлизавета Боброва, комунікаційний супровід;
• Софія Андрусишин, логістичний супровід;
• Олександр Дмитрієв, Тетяна Дутко, технічний супровід та асистування;
• Ярина Панів, Тетяна Фіґель, фінансовий супровід;
• Богдана Давидюк, дизайн;
• Павло Грицак, Галина Пехник, синхронний переклад.

Цей проєкт реалізовується завдяки гранту Research England, що впроваджується Міжнародною організацією університетів Великої Британії.

• 

• 

• 

• 

• 

Зображення

Верхнє: У інституті, 1995 / Покровський історичний музей / Міський медіаархів Центру міської історії