Цей дослідницький фокус об'єднує кілька дослідницьких ініціатив Центру на перетині комунікації, медійних студій та урбаністики. У рамках цього напряму ми досліджуємо взаємопов'язані сфери урбаністики та комунікації, концептуально окреслені в літературі як медіамісто, за пропозицією Скотта МакКуайра, комунікативне місто за МакКуайром та Сунь Вей, або ж міські медіа, пропоновані Златаном Країною та Деборою Стівенсон.
Ми розглядаємо міські медіа та комунікацію через призму останніх двох століть, зосереджуючись на прикладі Львова. Міста формуються, існують і змінюються, керуючись потребою соціальної взаємодії. Таким чином, міста можна сприймати як середовище, що сприяє задоволенню цих потреб. Чим більш гетерогенним стає місто, тим більше розвиваються медіатизовані та мережеві практики комунікації між громадянами – спільнотами незнайомих людей, які живуть по сусідству одне з одним. Міські жителі потребують медіатехнологій для взаємодії. Таким чином, функціонування міста як спільноти стає тісно пов'язаним з медіатизованою комунікацією. Історизація міста як форми, змісту і контексту комунікації дозволяє поглянути на те, як виникали, тривали і зникали різні її прояви, а також на їхні культурні, соціальні чи політичні наслідки.
Місто – це форма комунікації у власному розумінні. Вулиці та площі є ключовими проявами способів комунікування. Ринкові площі з ратушею посередині самою своєю структурою декларують певний тип економічних і політичних відносин. Міські мури своїм існуванням позначають владні ієрархії та нерівності, а отже, різні можливості та способи взаємодії. Водночас міста продукують публічний простір, який постає як комунікативний прояв сучасності, як можливість взаємодії. Вітрини та експозиції, з одного боку, дозволяють нам розповідати про себе, а з іншого – стають нашим вікном назовні, поглядом у публічний простір.
Вертикалі важливі для комунікативної спроможності міста. Архітектура вертикалей робить місто здатним до комунікації. З домодерних часів ратушні вежі з годинником або дзвіниці біля церков і каплиць сповіщали про релігійну чи політичну спільноту, а також дозволяли структурувати в часі соціальні процеси або попереджали про пожежу чи напад. Нам потрібні вершини пагорбів, щоб демонструвати владу і контроль. Поряд з вежами церков і ратуш існують телевізійні вежі та радіоантени, які виконують ту ж саму комунікаційну функцію. Своїм існуванням архітектурні вертикалі займають важливе місце у візуальному ландшафті міста, визначають міську географію, маркують існування спільноти, є частиною медіаландшафту. Водночас взаємодія в містах потребує мережевої інфраструктури. Від мереж доріг і трамвайних колій до електричних, телефонних та інтернет-кабелів – усі вони задовольняють нашу потребу в комунікації. Ці мережі мають власну матеріальну природу і вбудовані в міську тканину, утворюючи ще один шар медіаландшафту.
Однак матеріальність інфраструктури пов'язана з певними соціальними нормами та практиками. Наприклад, супутникова антена, яка забезпечила перше підключення до Інтернету зі Львова, була встановлена в Інституті фізики конденсованих систем у співпраці зі Шведською академією наук. Нова технологічна мережа спиралася на попередню академічну мережу. Єврейська громада Львова кінця XIX – початку XX століття покладалася на телефонні та телеграфні кабелі для позначення еруву, фізичної межі громади в шабат – релігійної спільнотної практики, переплетеної з сучасними комунікаційними технологіями. Радянські виробники телевізорів формували міську тканину, соціальну інфраструктуру, а також родинні стосунки та культурні вподобання. Місто – це контекст комунікації.
Окремі дослідницькі проєкти в рамках цього напряму намагатимуться зафіксувати місто на макрорівні – бажання побачити місто з висоти пташиного польоту, з вершини пагорба, за допомогою аерофотозйомки або зі супутника. Кадастрові карти, транспортні схеми, автоматизовані системи управління містом або інформаційні панелі використовуються для проєктування та обслуговування міст. Крім того, наше уявлення про місто концептуалізується дискурсами, образами та метафорами в текстах, фотографіях чи рухомих зображеннях. У багатьох випадках місто Львів було медіатизоване, щоб стати змістом комунікації. Від прогулянок на Google Street View до архітектурної документації Танаса Никифорука 1980-1990-х років; від міжвоєнної пластичної панорами Старого Львова Януша Вітвіцького до сучасної онлайн-платформи "Інтерактивний Львів"; від радянського "Місто древнє – місто молоде" до міжвоєнного Będzie lepiej. Незалежно від того, який медіум використовується, він формує наше сприйняття міського ландшафту та його минулого.
Серед основних питань дослідницького фокуса: як можна історизувати міський ландшафт як медіаландшафт? Як ми бачимо минуле міста, якщо дивимося на нього як на медіатизовану комунікаційну практику, інфраструктуру взаємодії? Що ми дізнаємося про суперечливі наративи між різними спільнотами міста? Як ми бачимо війни та насильство, якщо дивимося на них з комунікаційної перспективи? Що включається, а що випадає з нашого наративу про минуле міста? Хто є нашим співрозмовником у спробах розповісти історію минулого міста?
Зображення
Верхнє: колаж Вікторії Ходор / колекція "Архів 404" / Міський медіаархів Центру міської історії
