Війна, мистецтво, антропоцен: передбачаючи невизначеність

Зразок геологічного відкладу, взятий на площі Карлспляц у центрі Відня, показав сліди випробувань ядерної зброї, проведених у 1950-х і 1960-х роках у Північній півкулі в так віддалених від Австрії місцях, як, наприклад, арктичний острів Нова Земля. Цей зразок був частиною ширшого дослідження під назвою "Дебати про антропоцен" [1] щодо впливу людини на планету через викиди вуглецю та радіоактивне забруднення. На нещодавній виставці під назвою "Випробувальні полігони в Secession" у Відні художники порушили нагальну проблему: вони використали місцевий зразок ґрунту з площі Карлс-плац, де було виявлено сліди плутонію, щоб дослідити тривалі впливи радіоактивного зараження на наші тіла, рослини та земні архіви. Уран для такої ядерної зброї Радянський Союз видобув зі Східної Німеччини, приблизно за 500 км від Карлс-платц, що у такий спосіб висвітлює екстериторіальні причини та наслідки глобальних радіоактивного зараження.[2]

Виставка у Відні апелювала до концепції антропоцену та колективної відповідальності за майбутнє нашої планети, тоді як австрійська влада дистанціювалася від європейської війни, розв'язаної Росією проти України, заявивши, що це її внутрішня справа. Чи можемо ми по-справжньому розглядати колективну відповідальність в антропоцені, водночас ігноруючи вогонь, що палає на подвір'ї нашого сусіда? Чи можу я пити чисту воду, якщо мій сусід випробовує бомби під землею? 

Вторгнення Росії в Україну свідчить про продовження використання ядерної енергетики та викопного палива як причини й засобу агресії та утиску. Окупація Запорізької атомної електростанції та масштабні екологічні катастрофи, такі як вибух Каховської дамби або знищення біосферного заповідника "Асканія-Нова", змінили весь ландшафт та довкілля на півдні басейну Дніпра. Ситуація з Каховською ГЕС, яка є однією з найбільших гідроелектростанцій в Україні, в поєднанні з майже повним знищенням генерувальних потужностей на викопному паливі, зробила країну сильно залежною від наявних потужностей атомної енергетики, зеленої енергетики або імпортованої та автономної генерації поза мережею. 

Загалом, за оцінками експертів, вторгнення Росії в Україну спричинило викиди близько 175 мільйонів тонн вуглекислого газу, що перевищує річні викиди такої високоіндустріальної країни, як Нідерланди [3]. Колоніальна експлуатація території та використання ресурсів у військових цілях накладає екстериторіальний вплив на навколишнє середовище, що призводить до екоциду. Чи потрібні нам майбутні зразки відкладів, щоб зробити цей вплив доказовим? Що може запропонувати мистецтво та гуманітарні науки, щоб уявити ці майбутні невизначеності антропоцену або ж кинути їм виклик? Ми плануємо обговорити ці питання з художниками, кураторами, дослідниками екологічної гуманітаристики та філософії з Німеччини, України та США.

Щоб доєднатися до події, скористайтесь, будь ласка, цим посиланням.

Подія відбудеться англійською мовою.

Спікери:

• Ася Баздирєва — мистецтвознавиця, чиї дослідження присвячені візуальній культурі та екологічній гуманітаристиці. Наразі вона є науковою співробітницею факультету медіа у Веймарському університеті Bauhaus та асоційованою членкинею Критичної медіалабораторії у Базелі. Її дослідницький інтерес зосереджений на гібридній європейсько-радянській сучасності та її ідеологічних і матеріальних наслідках у просторах, тілах і землях.
• Міхаель Сауп — художник, дослідник, інструменталіст, режисер і кодувальник. Він був професором HfG/ZKM у Німеччині та директором-засновником архіву Європейського Союзу Oasis. Співзасновник проєкту Open Home, гуманітарної ініціативи, що допомагає людям, які постраждали від ядерної кризи на Фукусімі в Японії. Його поточне дослідження під назвою “Археологія майбутнього” зосереджене на фундаментальних силах природи та суспільства.
• Александр Клозе — ттеоретик культури, куратор і розробник концепцій. Його робота зосереджена на взаємодії між комунікаційними та транспортними технологіями і процесами соціального (пере)формування. Разом з Беньяміном Штайнінгером Клозе розробляє дослідницький проєкт "Краса нафти. Розуміння петромодерності".
• Софія Анастазієвськи — аспірантка факультету державного управління Гарвардського університету. Софія спеціалізується на моральній, політичній та правовій філософії і працює переважно з темами, пов'язаними з етикою війни. Вона також досліджує моральні та правові аспекти поточної війни Росії в Україні. Також Софія має ступінь бакалавра філософії Чиказького університету та ступінь магістра біоетики Нью-Йоркського університету.

Модератор:

• Богдан Шумилович — дослідник Центру міської історії та доцент Українського католицького університету. Основні напрямки його роботи включають історію медіа у Центрально-Східній Європі та Радянському Союзі, медіамистецтво, візуальні студії, міські просторові практики та урбаністичну творчість.

Організатори: Кім Браян Дудек, Тарас Назарук.

Подія організована у співпраці між Pochen Biennale та Центром міської історії.

Зображення

Верхнє: Джордж Іванченко // колекція "Візуальна документація війни" // Міський медіаархів Центру міської історії